| У нього були суворі риси обличчя, голос, мов сталь, і очі, що
миттєво теплішали. Коли на зорі Незалежності його разом з вірними
Української автокефальної православної церкви не пустили на Чернечу
гору, і він, сидячи у візку, почав правити службу біля її підніжжя,
Патріарху не потрібні були ні мікрофон, ні трибуна. Ті з журналістів,
що залишилися з ним, сіли півколом з мікрофонами, щоб усі бачили
Мстислава, і писали, не вимикаючи їх, його пристрасну проповідь. Сорок хвилин він говорив.
Раптом замовк, і люди, що стояли далі, не бачили, чому. А до
Мстислава підійшло дівчатко у вишиванці, років п’яти, і тихо спитало:
– А що таке Автокефальна церква? Це твоя церква?
Очі Патріарха миттєво посвітліли, він посміхнувся до дитини, з якою
його розділяло 90 років життя, сповненого боротьби за Автокефалію, і
тихо мовив:
– Так, моя церква, і твоя теж. Бо про Автокефалію люди, що живуть на
нашій землі, почали мріяти ще в 988 році. А Тарас, до якого ти сьогодні
прийшла, у маніфесті Кирило-Мефодіївського братства записав: «Знесення
папської церкви – «домовини України» й утворення нової живої братської
церкви…» Його мрії збулися аж в 20-х роках нашого століття, коли вірних
нашої церкви в Україні було більше 10 мільйонів…
– Кожен п’ятий? – здивувалася дівчинка.
– Тоді людей в Україні менше було…
– А ти розгубив вірних… У тебе тепер людей мало, тому тебе москалі до
Тараса не пустили? Не журися, я за тебе на горі українською помолюся…
Патріарх Мстислав, схиливши голову, благословив дівчатко:
– Дякую тобі, мале чудо Господнє…
І практично всі телекамери повернулися, щоб зняти дитину, яка,
статечно поцілувавши руку Патріарха, пішла сходами нагору, де з
гучномовців звучала церковна служба російською мовою.
Патріарх знову підвів голову – і зазвучав, міцніючи, його голос:
– Що ж, виходить, настав час поговорити про те, чому Автокефальна Церква розгубила вірних…
Мстислав (світське ім’я Степан Іванович Скрипник) народився в 1898
році в Полтаві, він був племінником Симона Петлюри. Закінчив гімназію в
Полтаві, був старшиною у війську УНР (1918-1921 рр.) У 1923 році
працював у кооперативі в Заліщиках (Галичина), потім перебував на
Волині. Був одним з організаторів, а пізніше головою політичної партії
Волинське українське об’єднання, яка здобула мандати до Варшавського
сейму й Сенату. С.Скрипник був послом до Варшавського сейму (1930-1939
р.) В 1930 році закінчив Вищу школу політичних наук у Варшаві.
10 квітня 1942 року став священиком, 14 квітня 1942 року в київській
церкві Андрія Первозданного відбулася його хіротонія на єпископа
Переяславського. Заарештований у жовтні 1942 року Ґестапо, в застінках
якого перебував до квітня 1943 року. В 1944-1946 роках – єпископ УАПЦ в
Німеччині, у 1947-1949 роках – правлячий єпископ УГПЦ в Канаді, з 1950
року Мстислав – архієпископ УПЦ в США, голова Консисторії, заступник
Митрополита УПЦ США, один з ініціаторів Собору поєднання православних
церков. 13 вересня 1969 року обраний митрополитом УАПЦ в Європі. У
жовтні 1971 обраний митрополитом УПЦ в США. На церковному Соборі 20
жовтня 1989 року у Львові та 5-6 червня 1990 року у Києві його обрано
патріархом Київським і всієї України.
Президент Л.Кравчук знав про величезний авторитет Мстислава серед
еміґрантів, він чудово розумів навесні 1992 року, що якщо він запросить
Патріарха до України – це оцінить світ. Запрошення відбулося, але до
Софіївського собору, де 23 жовтня 1921 року було висвячено першого
єпископа і митрополита Київського і всієї України В. Липківського,
патріарха Мстислава не запросили, щоразу шукаючи нові пояснення, чому
його резиденцію не можна розмістити в соборі, котрий історично належить
церкві, яку він очолює. Це було велике потрясіння. І в 1993 році
Патріарха не стало…
Автор: Марина Кучеренко |