Раптом замовк, і люди, що стояли далі, не бачили, чому. А до Мстислава підійшло дівчатко у вишиванці, років п’яти, і тихо спитало:

– А що таке Автокефальна церква? Це твоя церква?
Очі Патріарха миттєво посвітліли, він посміхнувся до дитини, з якою його розділяло 90 років життя, сповненого боротьби за Автокефалію, і тихо мовив:
– Так, моя церква, і твоя теж. Бо про Автокефалію люди, що живуть на нашій землі, почали мріяти ще в 988 році. А Тарас, до якого ти сьогодні прийшла, у маніфесті Кирило-Мефодіївського братства записав: «Знесення папської церкви – «домовини України» й утворення нової живої братської церкви…» Його мрії збулися аж в 20-х роках нашого століття, коли вірних нашої церкви в Україні було більше 10 мільйонів…
– Кожен п’ятий? – здивувалася дівчинка.
– Тоді людей в Україні менше було…
– А ти розгубив вірних… У тебе тепер людей мало, тому тебе москалі до Тараса не пустили? Не журися, я за тебе на горі українською помолюся…
Патріарх Мстислав, схиливши голову, благословив дівчатко:
– Дякую тобі, мале чудо Господнє…

І практично всі телекамери повернулися, щоб зняти дитину, яка, статечно поцілувавши руку Патріарха, пішла сходами нагору, де з гучномовців звучала церковна служба російською мовою.
Патріарх знову підвів голову – і зазвучав, міцніючи, його голос:
– Що ж, виходить, настав час поговорити про те, чому Автокефальна Церква розгубила вірних…

Мстислав (світське ім’я Степан Іванович Скрипник) народився в 1898 році в Полтаві, він був племінником Симона Петлюри. Закінчив гімназію в Полтаві, був старшиною у війську УНР (1918-1921 рр.) У 1923 році працював у кооперативі в Заліщиках (Галичина), потім перебував на Волині. Був одним з організаторів, а пізніше головою політичної партії Волинське українське об’єднання, яка здобула мандати до Варшавського сейму й Сенату. С.Скрипник був послом до Варшавського сейму (1930-1939 р.) В 1930 році закінчив Вищу школу політичних наук у Варшаві.

10 квітня 1942 року став священиком, 14 квітня 1942 року в київській церкві Андрія Первозданного відбулася його хіротонія на єпископа Переяславського. Заарештований у жовтні 1942 року Ґестапо, в застінках якого перебував до квітня 1943 року. В 1944-1946 роках – єпископ УАПЦ в Німеччині, у 1947-1949 роках – правлячий єпископ УГПЦ в Канаді, з 1950 року Мстислав – архієпископ УПЦ в США, голова Консисторії, заступник Митрополита УПЦ США, один з ініціаторів Собору поєднання православних церков. 13 вересня 1969 року обраний митрополитом УАПЦ в Європі. У жовтні 1971 обраний митрополитом УПЦ в США. На церковному Соборі 20 жовтня 1989 року у Львові та 5-6 червня 1990 року у Києві його обрано патріархом Київським і всієї України.

Президент Л.Кравчук знав про величезний авторитет Мстислава серед еміґрантів, він чудово розумів навесні 1992 року, що якщо він запросить Патріарха до України – це оцінить світ. Запрошення відбулося, але до Софіївського собору, де 23 жовтня 1921 року було висвячено першого єпископа і митрополита Київського і всієї України В. Липківського, патріарха Мстислава не запросили, щоразу шукаючи нові пояснення, чому його резиденцію не можна розмістити в соборі, котрий історично належить церкві, яку він очолює. Це було велике потрясіння. І в 1993 році Патріарха не стало…

Автор: Марина Кучеренко